Українці відзначають День Незалежності за межами країни.

Цьогоріч День Незалежності мільйони українців відзначають далеко від своєї домівки, адже повномасштабна війна розкидала нас по всьому світу. Саме тут, у Вінніпезі, новоприбулі з України та канадці зібрались в цей день разом з нагоди 31 річниці Незалежності. Що відчувають українці, святкуючи це свято далеко за межами рідної країни, дивіться далі в сюжеті.

Кілька сотень людей, всі як один – одягнені у вишиванки та з прапорами в руках. Тут українці зібрались разом аби сказати: “Слава Україні. Слава ЗСУ”.

Святкування розпочинають виконанням Державного Гімну та хвилиною мовчання: так дякують українським військовим, які за свободу України розплатилися власним життям.

Не перестають дякувати українці і Конгресу українців Канади за тепло, підтримку і безмежну допомогу.

За словами президентки цієї організації Джоан, атмосфера свята була дещо сумна через триваючу війну в Україні. Для деяких це було перше святкування після втечі від війни.

“Війна дійсно об’єднала нас. Ми дуже підтримуємо українців, які бігли від війни і обрали Манітобу своїм майбутнім домом. Ми маємо їм допомагати, тому що це не війна проти України, це світова війна. – запевнила Джоан і додала: – Це мав бути святковий день, але на жаль сьогодні день вшанування пам‘яті”.

На концертній програмі виступили й талановиті новоприбулі українці. Ярина та Марія – професійні музикантки, які декілька років грали у найвідоміших українських оркестрах, гастролюючи по всій Європі, а тепер вони у Канаді продовжують поширювати українську музику, культуру. Сьогодні дівчата виконали пісню “Ой у лузі червона калина”, яка з початку повномасштабного вторгнення стала легендарною.

“Це перший рік в моєму житті, коли я святкую День Незалежності не в Україні, не в улюбленому Києві, в якому я жила, навчалась і працювала 10 років. Це насправді дуже незвично. Мікс болю і щастя, зворушення і віри, тому що тобі хочеться бути зараз вдома з рідними, з друзями, – ділиться з нами Ярина.

“Весь біль, який відчувається в душі є в музиці. Це наші емоції, наші почуття. Іноді я граю, а в мене клубок у горлі, – розказує Марія і додає, – Я відчуваю сум всередині, бо зараз ти тут не тому, що ти так хочеш, а через те, що ти змушений був сюди приїхати, тому що ти рятувався від війни. Вдома є близькі тобі люди, яким страшно, які хочуть, щоб ти була в безпеці”.

Вечір завершують розгортанням величезного українського стяга та піснями, прославляючи Батьківщину і захисників України.