Відверте інтер’ю з солісткою гурту GO-A Катериною Павленко про війну і її вплив на творчу діяльність

17 червня відбувся концерт українського гурту Go-A в рамках щорічного Jazz Festival у Вінніпезі. Так вони розпочинають свій 30-денний тур по усьому світу, аби силою пісні та збиранням коштів допомогти рідній країні під час війни. 

Нам вдалось поспілкуватись з солісткою групи Катериною Павленко і дізнатися про те, як група продовжує боротись з війною. 

-Як війна вплиунла на вашу творчу діяльність? 

-Війна впливає не тільки на творчу діяльність, вона впливає на все життя. 24 лютого мій світ просто розділився на до і після. Зрозуміло було, що так, як раніше вже не буде. Потрібно було адаптуватися під нові реалії і розуміти, що робити і як ти можеш допомагати Україні подолати цей складний для нас, але важливий момент. Ми відмінили свій тур, ми відмінили весняні концерти. Виступати емоційно було складно і ми розуміли, що це зараз не на часі. У нас в репертуарі такі веселі пісня з позитивними меседжами. І ми не розуміли як в момент, коли вбивають людей ми можемо виконувати свою музику. До того ж писати пісні, як роблять багато артистів на швидку руку про війну,  ми на хотіли. У нас така позиція, що ми хочемо писати надихаючи пісні зараз, а не про війну. Ми хочемо щоб ця війна закінчилася і ці пісні не нагадували нам про той біль, який всі відчували. Війна закінчиться обов’язково нашою перемогою, але ми би не хотіли закарбовувати в мистецтві цю тему. 

-Розкажіть про благодійні концерти де вони проходили. 

-Їх було дуже багато. Розпочались вони в квітні місяці, коли я їхала виступати до солдат в Київ і мені подзвонив мій менеджер і сказав, що я маю їхати виступати в Турині, Італії на матчі «Ювентус». Це наймасштабніша подія в італійському футболі. Уся футбольна спільнота ретельно слідкую за цією подією. Мене переконали, що я маю поїхати туди і підняти там український прапор. І ще раз проговорити всі ті меседжі про війну. Адже це країна, яка була достатньо далеко від нас і російська пропаганда працювала там дуже багато років, тому їм треба було донести правду. І цей меседж він привернув увагу до нашої проблеми і дав мені можливість вийти на топові українські канали та газети і проговорити трошки більше. 

-Ваша зброя – це ваша музика. Наскільки вагоме значення на вашу думку має культурний фронт під час війни. 

-Я би не сказала що для мене це тільки музика і тільки культурний фронт. Зараз ми виступаємо не тільки на заходах для українців і підтримки України, ми виступаємо на топових європейських фестивалях, на які нас запросили ще до початку війни. Ми спочатку думали відмінити нашу зустріч, але потім зрозуміли, що піднімати український прапор на фестивалях такого рівня – це теж маніфест і ми маємо можливість говорити між піснями все, що у нас наболіло і доносити інформацію до людей, які можливо не цікавляться політикою і взагалі не усвідомлюють, що відбувається в Україні. Також хочу сказати, що моя публічність допомагає деяким людям з виїздом закордон і фінансово. 

-Як ваша музика і концерту зараз допомагають людям переживати війну? 

-Я щодня отримую повідомлення від людей, які за музику, адже вона допомагає пережити це все. Наш перший сольний концерт під час війни був у Варшаві. Я пам’ятаю це відчуття, коли я виходила на сцену і не знала, що очікувати. Я знала, що там дуже багато переселенців з України, я знала, що там дуже багато людей, які втратили свій дім і мені морально було дуже складно вловити настрій аудиторії аби не нашкодити їм емоційно сумними піснями чи занадто веселими. Але потім, після виступу я спустилася в зал, обіймалася з усіма, фотографувалася, спілкувалася і дуже багато людей дякували за те, що ми приїхали саме з такими меседжами. 

-Як думаєте чи стала ваша музика більш вагомою, аніж до війни?

-Так, якщо до війни у нас була місія показувати українську культуру і показувати, які круті українці без контексту війни. То зараз ми можемо ще більше привертати увагу до України і показувати не тільки, які ми класні, яка в нас унікальна культура, а ще і до цього говорити про війну. Це дуже складна робота, дуже складний процес, адже менталітет європейців і взагалі людей в інших країнах дуже відрізняється від українців. І для них війна сприймається не так, як для нас. І їх не треба ні в чому звинувачувати, адже вони люди, які народились в комфортні країні. У нас в Італії військовий журналіст на повному серйозі запитував, чи справді в українці самостійно побудували барикади на майдані. І він не міг повірити, що звичайний українець може прийти і побудувати, адже пересічний італієць не піде і не буде тягти шини на майдан, якщо йому щось не подобається. Вони дуже спокійні, аморфні тому що це спокійні комфортні країни в яких оминали такі глобальні кризи, як у нас. Незважаючи ні на що ми сильні, ми не опускаємо руки і ми обов’язково переможемо.

Юлія Коваленко, Ukrainian View, U MULTICULTURAL

Disclaimer: The views and opinions expressed in this article are those of the authors and do not necessarily reflect the official policy or position of U Multicultural.