Як українці Манітоби вивчають українські традиції

Ще століття тому в українських селах можна було побачити приклади давніх розваг сільської молоді: музики, досвітки, попряхи, оденки тощо. Найколоритнішою і найбільш вдалою формою гуртування молоді були вечорниці. На них молоді люди мали можливість відпочити, розважитись, і навіть зав’язати стосунки. Музика, співи, танці, ошатний одяг, спільна вечеря — все говорило про небуденність.

У неділю, 7 грудня в центрі УНО у Вінніпезі пройшли вечорниці. На них усі присутні мали можливість поринути у справжній вечір української культури. Автентичні побутові танці, ігри та обряди дали можливість усім відвідувачам відчути особливий дух та колорит надзвичайно багатих українських традицій. 

“Глобальна ідея – показати українську культуру такою, яка вона була двісті років тому, а не шароварною, якою її знає весь світ”, – розповідає організаторка вечорниць Євгенія Татаренко. Жінка запевняє, що калина, сало, борщ і гопак – це не генетичний код українців, а лише стереотипный образ, який насадив Радянський Союз аби зробити самобутню українську культуру примітивну, недолугу та шароварну.

“Для світу українська культура – це гопак, танцюристи, вареники, гарні дівчата, які поклоняються з паляницею і все на цьому. Саме так показувалась українська культура за Радянських часів, але до того вона навіть так і не виглядала”, – стверджує Євгенія.

Жінка доповідає, що вечорниці були символом зимових святкувань. Їх проводили у час, коли природа збиралася до сну, хліб і городину уже зібрали, тож з’являвся час для своєрідних “посиденьок”, тобто вечорниць. А так як, наші прадіди не мали соціальних мереж, то усі шукали знайомства саме на таких вечірніх зібраннях, адже для молоді це був чи не єдиний спосіб “показати себе”.

Жінка запевняє, що свято стало можливим завдяки праці великої кількості волонтерів. Більшість з яких новоприбулі українці, які прагнуть розбудовувати та розвивати українську культуру в Канаді: 

“В мене 35 волонтерів і 95% – це новоприбулі українці, які приїхали буквально кілька місяців тому. Я бачу, як сильно їм хочеться допомагати і в мене від цього розкриваються крила. Їм важливо бути частиною великою української родини, допомагати, бути корисним і мені приємно давати їм цю можливість”.

Вечорниці були справжньою народною школою життя. Як і в сім’ї, тут призвичаювали молодих до праці та різних ремесел. Тож крім розваг молодь навчалась різьбярству, вишиванню, плетінню. Так і на сьогоднішньому дійстві діти та дорослі мають можливість опанувати народні мистецтва України. 

Головною особливістю та сюрпризом вечора став показ національного вбрання та його характерні ознаки. 11 дівчат одягли вбрання, яке репрезентує 11 різних регіонів України. 

Жодні вечірні зібрання не обходились без ворожіння. Так і сьогодні дівчата мали можливість заглянути у майбутнє і дізнатися свою долю. 

У цей диво-вечір не оминули і обряду випікання калити. Саме так називається великий корж із білого борошна з отвором всередині, який традиційно випікали всі дівчата разом, причому замішували тісто по черзі: від старшої до молодшої. Її пекли в печі до стану сухаря, а зверху прикрашали сухими вишнями чи родзинками. Тісто для калити робили солодке із медом. Потім посередині коржа простягали червону нитку та розігрували ціле дійство: один парубок повинен був високо підстрибнути, щоб вкусити калиту, а другий – вартовий, мав розсмішити його так, щоб першому не вдалося відкусити корж. Це робили для того, щоб незаміжні дівчата змогли оцінити, наскільки кожен парубок спритний, сміливий і вміє знаходити рішення у непередбачених ситуаціях.

Євгеній та Мирослава прилетіли з Едмонтону аби навчити українців Вінніпегу побутовим танцям. Для майстер-класу обрали найпростіші танці, які б легко могли засвоїти початківці, і не лише парні, а й такі, що танцюють втрьох.

“Ми згадали, що таке українські традиційні танці, бо в сучасному світі ми не танцюємо їх, на жаль. Танцювали ми сьогодні гречаники, місяць і улюблений український танець картопля”, – розповідає Мирослава Оксентюк.